З початком повномасштабної війни в українських батьків з’явилась велика відповідальність за безпеку та благополуччя своїх дітей.
Хочеться захистити їх від усіх бід і страждань.
В теперішніх реаліях в багатьох батьків, особливо мам, які більшість часу залишаються з дітьми, складні емоційні качелі: тривога, сум, відчай, злість, пригнічення та ін.. І зберігати рівновагу буває дуже складно.
Мами/тати можуть триматись до останнього. Та ці емоції все одно знаходять вихід або у вигляді роздратування, агресії, які часто бувають спрямованими на дитину, або у вигляді сліз.
Найкраще - це плакати.
Плач дозволяє позбутись накопиченого стресу.
Зі сльозами з організму виводяться токсини, пов’язані зі стресом і виділяються гормони, які покращують самопочуття, і допомагають полегшити як фізичний, так і емоційний біль: окситоцин (гормон любові) та ендорфіни (гормони щастя).
Тому плакати - це корисно. Це своєрідний катарсис.
Але чи можна плакати біля дітей? І як це робити, щоб не злякати дітей?
Бажання захистити дітей від смутку і болю – це нормально. Але й дозволити дітям побачити, що мама і тато відчувають повний спектр людських емоцій – це теж нормально і здорово. Як би ви не намагались приховати свої сльози, діти інтуїтивно можуть відчувати, що щось не так.
Тому не забудьте розказати їм простими словами, що з вами відбувається.
Коли діти бачать, як батьки або інші близькі плачуть в певних ситуаціях, то це дає їм розуміння, що плакати - нормально. Виражати свої почуття - нормально. І навіть, якщо тато плаче біля дитини - це теж нормально, адже він людина і виражати свої емоції можуть як хлопчики (чоловіки), так і дівчатка (жінки).
Важливо пояснити дитині свої почуття: ви сумні, щасливі, злі, розчаровані, схвильовані, налякані. Наприклад: «Мамі зараз важко/сумно, тривожно. Зараз я поплачу, мені стане легше і ми зможемо з тобою гратись. Мама любить тебе».
Важливо давати інформацію, яка відповідає розвитку дитини. Не треба вдаватись в деталі (напр., переказувати всю сварку з чоловіком). Але через брак інформації діти можуть заповнювати прогалини, додумуючи причини вашого плачу, винити себе або відчувати безпорадність.
Запевніть дитину, що все буде добре і вона ні в чому не винна. Наприклад: «Зараз я плачу, тому що мені сумно (бо мій дядько/друг помер). Але зі мною все буде добре».
Скажіть дитині, що їй нічого не потрібно робити, нехай просто зачекає хвилинку, ви поплачете, щоб розвіяти своє горе/смуток, витрете соплі і знову все буде добре.
Не треба очікувати, що дитина вас розрадить. Це не її робота. Ви доросла людина. Дайте їй зрозуміти, що самі впораєтесь.
Коли дитина пробує вас заспокоїти, обіймає вас, то з посмішкою подякуйте їй та/або обійміть.
Не варто плакати занадто часто та інтенсивно проявляти свої емоції («битись в істериці»), тому що діти можуть сприйняти це як ознаку того, що сталось щось серйозне, можуть злякатись і відчувати безпорадність.
Коли ми говоримо дітям про свої переживання, то показуємо, що неприємні переживання можна обговорювати і такі розмови слугують зміцненню прив’язаності між батьками та дітьми.
Тому плакати біля дітей можна. Таким чином ви показуєте їм, що сумувати - це нормально і нема потреби приховувати свої хвилювання від людей, яких вони люблять і які люблять їх.
Автор: Юкиш Ірина, психологиня в декреті, консультантка з питань грудного вигодовування, мама порічок та няня у минулому.
Дякую за статтю! Справді важко мені було спочатку ''вивести '' накопичений негатив. А потім зрозуміла що то найкраще що було придумано Богом.